Є образ, до якого я останнім часом повертаюся щоразу, коли думаю про управління спільнотами. Ріка і міст. Якщо міст надто міцний, а ріка слабка, міст її душить: течія впирається в опори, застоює, перестає бути живою. Якщо ріка надто сильна, вона змиває міст, і людям більше нема як перейти на інший берег.
Мені цей образ подали як японську притчу. Я почав шукати першоджерело і чесно скажу: притчі саме з таким сюжетом я не знайшов. Тож нижче я називаю це образом у дусі східної традиції, а не цитатою з конкретного тексту. Зате знайшов дещо цікавіше за притчу.
Мости, які мають право зламатися
У Японії є тип мостів, що називаються нагаребасі, «мости, що пливуть». Їхні дерев'яні настили навмисно не закріплені намертво: під час повені настил знімається з опор і пливе за течією, а опори лишаються. Ідея в тому, що надто міцний міст збирає біля себе колоди і сміття, перетворюється на греблю, і тоді вода виходить з берегів. Після повені люди просто кладуть настил назад (японська Вікіпедія про нагаребасі).
NHK розповідає про один такий міст в Івате, що існує ще з часів самураїв: його спроєктовано так, щоб він руйнувався під час великої води, і щоразу місцеві мешканці відбудовують його разом (NHK World, «The Stories behind Japan's Bridges»).
Мене тут вражає не інженерія, а філософія. Люди не намагалися перемогти ріку. Вони збудували структуру, яка знає свою межу, і зробили відбудову спільною справою.
Вода в Дао де цзін
Ширше коріння цього образу видно в даоській традиції. У 8-му розділі Дао де цзін у перекладі Джеймса Легга сказано: «The highest excellence is like (that of) water» («Найвища досконалість подібна до води»). А в 78-му: «Every one in the world knows that the soft overcomes the hard, and the weak the strong, but no one is able to carry it out in practice» («Кожен у світі знає, що м'яке перемагає тверде, а слабке сильне, але ніхто не вміє втілити це на практиці») (Дао де цзін, переклад Легга, ctext.org).
Остання частина фрази для мене найчесніша. Знати легко. Втілювати важко.
І тут же поряд ідея інь і ян: дві протилежності, які не воюють, а доповнюють одна одну. Структура як сила, чоловіча енергія: рамка, межа, правило. Потік як життєва, жіноча енергія: ініціатива, стосунки, компроміси, рух. Жодна з них не «правильна». Правильний лише баланс, і він ніколи не встановлюється раз і назавжди.
Коли правил замало
Я багато років працюю з громадськими організаціями та бізнес-спільнотами, серед них «Рада бізнесу Тернопілля» і «Борд Тернопіль», а також спільноти довкола штучного інтелекту, як Impact AI Club. І бачу одну й ту саму картину на старті майже будь-якої спільноти.
На початку правил немає, і це прекрасно. Енергія, ентузіазм, всі «свої». Здається, що статути і регламенти — це бюрократія, яка вб'є дух. Але рано чи пізно приходить перший конфлікт. Хтось вважає, що його голос важить більше. Хтось використовує спільноту для власного продажу. Двоє учасників не можуть поділити проєкт. І виявляється, що в спільноти немає жодного механізму, щоб розв'язати це без образ. Вирішує той, хто голосніший, або той, хто першим пішов.
Це ріка без мосту. Багато сили, але нічого, що дозволяє перейти на інший берег разом.
Коли правил забагато
Інша крайність зустрічається в зрілих організаціях. Регламент на кожен крок. Погодження погоджень. Політика, яка відповідає на запитання, яких ніхто ніколи не ставив. Люди перестають пропонувати, бо будь-яка ініціатива тоне в процедурі. Формально все працює. Насправді життя з організації пішло.
Це міст, який задушив ріку. Вода стоїть, і в ній уже нічого не росте.
Найнебезпечніше, що такі правила зазвичай писали з добрих намірів. Кожне з'явилося після якоїсь проблеми. Але ніхто не перевіряв, чи вони досі потрібні.
Як я шукаю баланс
У MagneticOne Group ми маємо корпоративні політики, і я давно перестав сприймати їх як щось застигле. Кілька принципів, які мені допомагають і в бізнесі, і в громадській роботі:
- Правило з'являється після повторюваної проблеми, а не на випадок усього. Один конфлікт можна розв'язати розмовою. Три однакові вже просять правила.
- Опори окремо, настил окремо. Як у нагаребасі. Є кілька речей, що не змінюються: цінності, порядок ухвалення рішень, етика. Усе інше можна легко зняти і покласти по-новому.
- Кожне правило має власника і дату перегляду. Якщо ніхто не може пояснити, навіщо воно, його час минув.
- Правила для конфліктів пишуться до конфліктів. У спокійний час люди домовляються чесніше.
- Відбудова — спільна справа. Коли щось ламається, важливо не знайти винного, а разом покласти настил назад.
Мужність змінювати правила
Є ще одна річ, про яку рідко говорять, коли йдеться про регламенти. Написати правило відносно легко. Значно важче визнати, що правило, яке колись рятувало, сьогодні вже заважає, і змінити його. Тут потрібна мужність: адже це і визнання, що ми чогось не передбачили, і ризик зачепити тих, хто до правила звик.
Для мене це те саме, що постійно перевинаходити себе. Людина, яка в сорок живе за правилами, що склала у двадцять, рідко буває вільною. Організація теж.
Ця думка дуже давня. У Платоновому «Кратилі» Сократ переказує Геракліта: «Heracleitus is supposed to say that all things are in motion and nothing at rest; he compares them to the stream of a river, and says that you cannot go into the same water twice» («Геракліт нібито каже, що все рухається і ніщо не стоїть на місці; він порівнює речі з течією ріки і каже, що не можна двічі увійти в ту саму воду») (Платон, «Кратил», переклад Бенджаміна Джовета, Project Gutenberg). Знову ріка.
Книга Екклезіяста каже: «Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом» (Екклезіяст 3:1, переклад Огієнка). Індійські та буддійські традиції говорять про сансару, коло народжень і змін. Китайська І цзін так і називається: «Книга змін». А Ніцше у «Веселій науці» ставить жорстке запитання про вічне повернення: що, коли демон скаже тобі, що «This life, as thou livest it at present, and hast lived it, thou must live it once more, and also innumerable times» («Це життя, як ти живеш його тепер і як прожив, тобі доведеться прожити ще раз і ще незліченну кількість разів») (Ніцше, «The Joyful Wisdom», §341, Project Gutenberg)? Для мене це запитання до будь-якого правила: чи погодився б я жити з ним знову і знову?
Усі ці традиції по-різному кажуть одне: колесо крутиться. Опори мосту стоять, але вода під ним щоразу інша.
Чому це особливо важливо тепер, зі штучним інтелектом
Ще кілька років тому корпоративна політика могла спокійно жити три-п'ять років. Сьогодні з приходом штучного інтелекту змінюється те, як ми пишемо, аналізуємо, продаємо, навчаємо людей і ухвалюємо рішення. Правило про роботу з даними, написане рік тому, може або забороняти те, що вже стало нормою, або мовчати про те, що стало ризиком.
Тому я бачу дві пастки. Перша: залишити старі правила, бо «так завжди було», і дивитися, як люди тихо їх обходять. Друга: писати нові правила під кожен новий інструмент і за пів року знову отримати міст, що душить ріку. Вихід для мене в тому, щоб переглядати правила частіше, коротшими циклами, і тримати незмінними лише опори: цінності, етику, відповідальність. Решту настилу ми тепер перекладатимемо значно частіше, ніж звикли.
Коли дисципліна стає свободою
Джоко Віллінк, колишній командир підрозділу морських котиків, назвав свою книжку «Discipline Equals Freedom», «Дисципліна дорівнює свободі». В описі книжки є фраза: «There is only one way to achieve true freedom: The Way of Discipline» («Є лише один шлях до справжньої свободи: Шлях Дисципліни»).
Довго ця фраза здавалася мені суперечністю. Тепер я бачу в ній не протилежність потокові, а етап розвитку. Для людини чи спільноти на початку шляху правила відчуваються як клітка. Але на певному рівні зрілості вони перестають бути зовнішніми. Їх не треба нагадувати, бо люди самі розуміють, навіщо вони. І тоді структура не обмежує, а звільняє: енергія не витрачається на суперечки про очевидне, а йде в рух.
Тобто дисципліна дорівнює свободі не завжди. Вона стає свободою тоді, коли її прийняли, а не нав'язали. І цей шлях не можна пропустити, його можна лише пройти.
Що про це кажуть великі традиції
Коли я почав думати про зв'язок дисципліни і свободи, мене здивувало, як по-різному і водночас як одностайно про це говорять філософські школи та релігії. Кілька прикладів, з посиланнями на джерела. Англійські переклади наводжу в оригіналі, поруч свій переклад.
- Стоїцизм. Епіктет починає «Енхірідіон» так: «There are things which are within our power, and there are things which are beyond our power» («Є речі, що в нашій владі, і є речі, що поза нею»). І далі: «the things within our power are by nature free» («речі в нашій владі за природою вільні») (Епіктет, «Енхірідіон», Project Gutenberg). Свобода починається з того, чим я справді керую: з себе.
- Аристотель. «We become just by doing just acts, temperate by doing temperate acts, brave by doing brave acts» («Ми стаємо справедливими, роблячи справедливі вчинки, поміркованими, роблячи помірковані, хоробрими, роблячи хоробрі»). І одразу про держави: законодавці роблять громадян добрими, формуючи в них звички (Аристотель, «Нікомахова етика», кн. II, MIT Classics). Тобто дисципліна окремої людини і добрий устрій міста пов'язані напряму.
- Буддизм. Дхаммапада, вірш 160: «One truly is the protector of oneself; who else could the protector be? With oneself fully controlled, one gains a mastery that is hard to gain» («Людина сама собі захисник; хто ще може бути захисником? Повністю опанувавши себе, здобуваєш майстерність, яку важко здобути») (Дхаммапада, гл. 12, переклад Буддхаракхіти, Access to Insight).
- Даосизм. Дао де цзін, розділ 33: «He who overcomes others is strong; he who overcomes himself is mighty» («Той, хто перемагає інших, сильний; той, хто перемагає себе, могутній») (Дао де цзін, переклад Легга, sacred-texts.com).
- Конфуціанство. Конфуцій про свій шлях: «At seventy, I could follow what my heart desired, without transgressing what was right» («У сімдесят я міг іти за бажаннями серця, не порушуючи того, що правильно») («Аналекти», 2.4, переклад Легга, Project Gutenberg). Для мене це найточніший опис моменту, коли дисципліна стає свободою: зовнішнє правило і внутрішнє бажання вже збігаються. І на це пішло все життя.
- Християнство. Апостол Павло: «Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любов'ю служити один одному!» (Галатів 5:13, переклад Огієнка). Свобода тут одразу спрямована на інших.
- Юдаїзм. Пиркей Авот 4:1: «Who is mighty? He who subdues his [evil] inclination» («Хто сильний? Той, хто підкорює свою [лиху] схильність») (Пиркей Авот 4:1, Sefaria).
- Іслам. Ісламська традиція називає роботу над собою тазкія, очищення душі. У Корані: «Successful indeed is the one who purifies their soul, and doomed is the one who corrupts it!» («Справді успішний той, хто очищує свою душу, і приречений той, хто її псує!») (Коран 91:9-10, Quran.com).
- Індуїзм. Бгагавад-гіта 6.5: «Elevate yourself through the power of your mind, and not degrade yourself, for the mind can be the friend and also the enemy of the self» («Підносьте себе силою розуму і не принижуйте себе, бо розум може бути і другом, і ворогом самого себе») (Бгагавад-гіта 6.5, holy-bhagavad-gita.org).
- Григорій Сковорода. На його могилі, за його власним проханням, написано: «Світ ловив мене, та не впіймав…» (Григорій Сковорода, Вікіпедія). Наш філософ прожив життя внутрішньо вільним саме тому, що дуже суворо обирав, від чого відмовитися.
Різні століття, різні мови, різні боги, а висновок спільний. Найбільша свобода не дається ззовні. Її здобувають самотужки, працюючи над собою. І вже через себе людина змінює все навколо: команду, організацію, спільноту, місто, громаду, країну і, зрештою, світ. Міст, який витримує ріку, будують люди, що вміють тримати себе.
Запитання до вас
- Ваша організація чи спільнота зараз ближче до ріки без мосту чи до мосту, який задушив ріку?
- Яке правило у вашій команді давно варто зняти, бо проблема, через яку воно з'явилося, вже не існує?
- Які «опори» у вас мають бути незмінними, а що може бути легким настилом?
- Чи був у вашому досвіді момент, коли дисципліна справді стала свободою? Що саме змінилося?
Буду вдячний, якщо поділитеся.