Деякий час тому мій благодійний фонд MagneticOne Org реалізовував проєкт зі збереження знань людства. Ідея була простою. Студенти й діти йшли до майстрів, здебільшого людей старшого віку, і знімали на відео, як ті працюють. Розмовляли з ними. Записували спогади.
Те, що зовні виглядало як звичайна розмова, насправді було порятунком. Бо майстерність рідко записана в підручнику. Вона живе в руках, у звичках, в історіях, які людина розповідає лише тому, хто прийшов і запитав.
Знання зникають тихо
Більшість знань губиться не через катастрофи. Вони зникають тихо: коли майстер перестає працювати, коли ніхто не встиг розпитати старших, коли старі зошити, листи й фотографії викидають під час чергового переїзду. Ніхто цього не помічає, поки не виявляється, що запитати вже нема в кого.
Як це можна робити сьогодні
Відео — лише один зі способів. Сьогодні зафіксувати знання можна по-різному:
- копіювати й сканувати документи, записи, креслення, листи, фотографії;
- записувати аудіо: розмову, спогади, пояснення того, як і чому робиться саме так;
- розшифровувати записи в текст. Тут уже добре допомагає штучний інтелект: він пришвидшує транскрипцію і допомагає впорядкувати матеріал за темами, хоча фінальна перевірка все одно за людиною;
- збирати фотогалереї робіт, інструментів і процесів.
Далі ці дані варто зберегти в електронному вигляді у спеціально відведених для цього місцях, щоб вони не залежали від одного телефона чи одного ноутбука. А згодом опублікувати у форматах, доступних людям: книги, галереї, інші електронні формати. Друковані видання теж можливі, але вони дорожчі й складніші. Тому логіка для мене така: спочатку зберегти, потім зробити доступним, і вже потім, де це має сенс, надрукувати.
Чому це важливо
Збереження знань — це турбота про майбутні покоління. Ми щодня користуємося тим, що хтось колись записав, намалював, змайстрував чи пояснив учневі. Тепер наша черга залишити щось після себе.
Я помічаю, що з певним віком, з певним рівнем зрілості це розуміння приходить до кожного, чи принаймні до багатьох. Спершу ти будуєш, заробляєш, доводиш. А потім починаєш думати, що з усього цього залишиться, коли тебе вже не буде поруч. І найціннішим виявляються не гроші й не посади, а те, що ти знаєш, умієш і як дивишся на світ.
Якщо це важливо і для вас
Якщо для вас важливо зберегти свої знання — досвід, ремесло, історію своєї справи чи родини, — я буду радий допомогти. Не сам, а разом зі своїми побратимами-однодумцями, які так само розуміють: знання можна зберегти довше, ніж триває одне людське життя. А можливо, і довше, ніж існує цивілізація.
Напишіть мені через сторінку контактів.
Відкриті питання
Наостанок — кілька питань, до яких я хочу повернутися в наступних текстах.
Йдеться ж не лише про знання окремої людини. Як зберегти знання громади: її історію, традиції, рішення, які колись допомогли вистояти? Як зберегти знання міста: про його людей, будинки, ремесла, події, які не потрапили до офіційних хронік?
Як зберегти знання держави, щоб інституційна пам'ять не зникала зі зміною людей і обставин? А знання окремих професійних груп: лікарів, інженерів, вчителів, військових, тих, чий досвід часто передається лише з рук у руки?
І знання організацій, державних чи комерційних. Скільки досвіду йде разом із людиною, яка звільняється, переїжджає чи гине? Що з цього ми встигаємо записати?
Особливо гостро ці питання стоять у наші буремні часи, коли людей, архіви, будівлі й цілі громади можна втратити за один день.
І ще одне, найширше. Як зберегти знання так, щоб вони пережили не лише нас, а й нашу цивілізацію? На яких носіях, якою мовою і в якій формі їх залишити, щоб їх зміг прочитати й зрозуміти той, хто прийде після нас через тисячі років?